Олександр Дробаха – відомий вишгородський письменник, творчість якого – своєрідна сповідь перед читачами та рідною Україною. Неперевершене вміння Олександра Івановича з допомогою художньо-емоційних та публіцистичних засобів поєднати минуле з теперішньою дійсністю викликає у читачів і довіру до написаного, і повагу до висловленої думки чи декларованої позиції.
Як поета, його ні з ким не сплутаєш, бо володіє колоритним і своєрідним українським словом, особливою манерою писати, по-філософськи осмисливши мале і велике у житті, вміє мудро вкладати в слово не тільки серце й душу, а й з високим професіоналізмом відшліфовувати його, викарбовувати, поставивши так вдало, що іншого місця годі й знайти.
Народився поет 25 серпня 1938 року в селі Олександрівка Приазовського району Запорізької області. 1960 року закінчив Запорізький педагогічний інститут, за фахом – філолог української і німецької мови та літератури. Більше 25 років вчителював, а починав у середній школі села Піддністряни Львівської області. Потім були два роки строкової служби у війську. Служив в Україні, Німеччині, закінчив офіцерську школу. 
Відвідуючи літстудію Дмитра Білоуса при видавництві «Молодь», познайомився з Василем Стусом та іншими молодими шістдесятниками. У серпні 1964 року разом з поетом Віталієм Різником Олександр вирушив на будівництво Київської ГЕС. Три місяці працював арматурником на залізобетонному заводі у Вишгороді, потім викладав німецьку мову у вечірній школі робітничої молоді. Паралельно допомагав створювати історичний музей, де були мамонтові бивні, вимиті земснарядами, патрони, монети, асигнації, матеріали про найцікавіших людей Вишгородщини.
Тут гуртувалося коло молодих національно свідомих робітників, які тягнулися до української культури. Олександр Дробаха організував літературну студію «Малинові вітрила», залучаючи до літературного процесу талановиту молодь. На літературні вечори зі жвавими дискусіями, що часто переростали в політичні, запрошували інтелігенцію з Києва. Через поета Володимира Комашкова Олександр Іванович познайомився з Вячеславом Чорноволом, який видавав на будівництві Київської ГЕС українськомовну стінну газету. Через них надходила література самвидаву, яку місцеві робітники Олександр Назаренко, Василь Кондрюков і Валентин Карпенко розмножували фотоспособом, а також організували її машинописний передрук. Тим часом були заарештовані товариші по розповсюдженню самвидаву, а Олександр Дробаха пройшов по «справі Назаренка» в числі 25 свідків. 
Олександр Дробаха – активний учасник національно-визвольного руху Вишгородщини ще з 60-х років. Відомий з преси Києво-Вишгородський процес, де фігурувало 28 вишгородців та киян. У 60-ті роки він був головою Вишгородської організації УТОПІК (Українського товариства охорони пам’яток історії і культури). Із лютого 1989 року – голова районного Товариства української мови імені Тараса Шевченка, з серпня 1989 року – співголова Вишгородської районної організації Народного руху України, а потім обраний головою районної організації НРУ (1989-1990).
Нині Олександр Дробаха – голова Вишгородського районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. За його ініціативи з 1989 року у Вишгороді було відновлено вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Він один із ініціаторів зняття пам’ятника Леніну у Вишгороді і перейменування назв вулиць міста іменами  національних героїв України.
Багато віршів Олександр Іванович присвятив Вишгороду, чарівному куточку Наддніпрянщини, який став для поета рідним. Він автор збірок поезій «Папороть» (1969), «Твердиня весни» (1983), «Вишгород серця» (1987), «Українська весна» (2000) та «Чар-цвіт руки» (2008).
Член Національної спілки письменників України з 1997 року, Олександр Іванович також є автором «Історичного календаря Вишгородщини» (Вишгороду – 1050), збірки історично-літературних есеїв «Вишгород семи вітрів», історико-літературно-краєзнавчого буклету «Межигірський Спас», книжки есеїв «Україна нашого життя» та багатьох інших видань.
Провідними темами творчості Олександра Івановича Дробахи є змалювання рідної землі, її краси й неповторності, її багатої історичної минувшини. Автор порушує проблеми збереження мови, української культури, неоціненної духовної спадщини нашого народу, пише про все, що болить у його душі.
Олександр Дробаха – невгамовний козацький нащадок, який усе своє свідоме життя присвятив дослідженню саме козацької доби в українській минувшині. Як результат – три книги із серії наукових та художніх досліджень про Гетьманщину-Україну у жанрі мандрівної прози.
Олександр Дробаха – автор багатьох публікацій у місцевій та республіканській пресі. Друкувався у часописах «Дніпро», «Київ», «Пам’ятки України», газетах «Літературна Україна», «Голос України», «Київська   правда» та інших виданнях.
За визначні досягнення в українській літературі, за активну участь у громадській діяльності Олександр Дробаха нагороджений Почесною грамотою Національної спілки письменників України, подяками Президента України, почесними грамотами Київської облдержадміністрації, Київської облради, Вишгородської райради, виконкому Вишгородської міської ради.
Олександр Іванович має золоту медаль «Будівничий України», ювілейну медаль «20 років Незалежності України», Почесну нагрудну відзнаку «За вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості» від Національної спілки письменників України, почесне звання полковника козацтва і звання «Почесний громадянин міста Вишгорода». Його ім’я занесене до Енциклопедичного довідника «Рух опору в Україні: 1960-1990», Міжнародного біографічного словника дисидентів (т. 1, частина 1) та Енциклопедії Сучасної України (Т. 8). 
У 2013 році вийшла з друку ще одна книга Олександра Дробахи «Звенигора української душі». 

Олексій СЛОБОДЯНИК, «Слово»