Житель Вишгорода,  ветеран праці Василь Павлович Куценко кожного року ходив до Меморіалу Слави вшанувати пам’ять загиблих воїнів, але лише побіжно дивився на списки загиблих воїнів. Та цього року, 9 травня, він, несподівано для себе, прочитав знайоме прізвище. «Сергій Панферович  Куценко» був напис на граніті. Звернувшись до музейних архівів, Василь Павлович дізнався, що Сергій – його двоюрідний брат по батьковій лінії. 
Народився Василь Куценко у 1940 році і у матері був дванадцятою дитиною. Голодомор не оминув їхню велику сім’ю – у ті страшні часи померли майже всі його брати і сестри, залишилося їх у матері двоє – він та його старший  брат Сашко. На війні загинув батько, і мати залишилася сама з малими дітьми на руках. Післявоєнні часи були голодними і, щоб врятувати дітей від голодної смерті, Олександра Куценко залишила їх у сиротинці. Маленькому Василю на той час було лише п’ять років, а старшому Сашку  – десять. Згодом Василь захворів на жовтуху і його перевели у Пущу-Водицю.  Братів  розділили на довгі тринадцять років. Сашко втік із сиротинця до мами, а Василь провів усе своє дитинство у дитбудинку. І лише у 1962 році він зустрів ту, на яку так довго ображався. Тільки уже дорослим зрозумів, що мати врятувала його від жахливої голодної смерті. 
Саме мати Василя Павловича і розповіла йому, що у його батька Павла Куценка був рідний брат Панфер, чиїм сином і є згаданий на меморіальній плиті Сергій Панферович Куценко.
Війна забрала безліч життів, і цих людей вже не повернеш. Але пам’ять про наших  близьких буде вічно. Тисячі людей навіть не здогадуються, де поховані їхні родичі. Тому так важливо цінувати і не забувати про подвиги тих, хто ціною власного життя подарував нам мир на рідній землі. 
З тих часів пройшло більше 70 років. І ось така несподівана подія – брат знайшов могилу свого брата, воїна, який загинув при визволенні Вишгорода.

Анна ЗАЦЕРКОВНА, «Слово»
Фото Олександра КОВАЛЕНКА