Головна » 2017 » Січень » 19 » «А покірливими відійшли у доми свої…»
18:31
«А покірливими відійшли у доми свої…»

У грудневі дні далекого 1173 року закінчилася війна, яку умовно можна назвати українсько-московитською… Князь Андрій Боголюбський відомий тим, що отримав прізвисько «Китай», бо відлюдькувато сидів у фортеці Китай-городі, названому так від китиці – переплетення дерев’яних колод. Напівслов’янин, напівазіат (половець). Народився у Суздалі, син Юрія Долгорукого та половецької князівни — дочки половецького хана Аепи Осеневича. Онук Володимира Мономаха. Прізвисько Боголюбський отримав від назви села Боголюбове, яке зробив своєю резиденцією. Відомий ще тим, що з пограбованого Києва привіз Вишгородську ікону Пресвятої Богородиці.
На політичну сцену Андрій Боголюбський вийшов у середині 1140-х років. 1147 року разом з братом Ростиславом ходив за наказом батька на Рязань. Під час війни за Київ між Юрієм Долгоруким і його небожем Ізяславом Мстиславичем (1148—1151) Андрій Боголюбський підтримував батька. Коли батько сідав на київський престол, він наділяв синів своїми володіннями. 1149 року Боголюбський одержав від батька Вишгород, а 1150 року  замість нього  Туров, Пінськ, Дорогобуж і Пересопницю. Але 1151 року, коли до Києва повернувся Ізяслав – Боголюбський втратив ці володіння.
У березні 1155 року Юрій знову став великим київським князем і дав Боголюбському Вишгород, де завжди сиділи старші сини київських володарів, перші кандидати на київський престол. Однак Андрій Боголюбський не бачив для себе перспектив у Києві. 1155 року він без згоди батька залишив Вишгород і перебрався до Володимира-на-Клязьмі. Після смерті батька у 1157 році Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об’єднав під своєю рукою північні землі, став великим князем Володимиро-Суздальського князівства. Своєю столицею він зробив Володимир, який укріпив і прикрасив, збудував новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту саму назву, а також величний Успенський собор. Сам Андрій Боголюбський жив у замку неподалік від Володимира в селі Боголюбове. Боголюбський вигнав до Візантії своїх чотирьох братів разом з матір’ю — другою дружиною Юрія Долгорукого.
Давнє суперництво Андрія з київськими князями досягло апогею, коли у Києві було обрано князем Мстислава Ізяславича, давнього ворога його батька. Водночас новгородське віче прогнало князя Святослава, який звернувся за допомогою до Андрія. Новгородці в свою чергу звернулися за допомогою до київського князя Мстислава. Це було початком кривавої між­усобної війни. На боці Андрія стали князі Мурома, Рязані, Смоленська, Полоцька, сіверські, чернігівські та дорогобузькі. Їх об’єднане військо у 1169 році взяло в облогу Київ. Після недовгої облоги берендеї та торки, які були у дружині Мстислава, відмовилися воювати – Мстислав утік, місто було взяте та нещадно пограбоване — знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Вишгородську ікону Пресвятої Богородиці було вивезено до Володимира. Андрій Боголюбський посадив на київський престол Гліба Переяславського. Ще довго він втручався у внутрішні справи руських князів.
1173 року Андрій Боголюбський зібрав у похід на Київ 50-тисячне військо у складі суздальців, рязанців та інших. Це було одне з найбільших військ, про яке згадується у наших літописах. Суздальці обложили Мстислава Ростиславича Хороброго у Вишгороді. Руське військо дев’ять тижнів на мурах і біля міста вело бої із суздальськими агресорами. Розгром суздальців стався у грудні 1173 року. Русичам допомогла чутка про наближення війська луцького князя Ярослава Ізяславича: «І прийшли в замішання війська їх (суздальців), і, не дождавши світанку, в сум’ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав із міста зі дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер із дружиною своєю і немало мужності показав із мужами своїми. Так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли у доми свої».
Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. Серед загального грабунку та зневаги до покійного князя лише Кузьмище – киянин, вірний слуга, подбав про християнські обряди над тілом убитого. 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів князя вбили – можна знайти у Іпатіївському літописі та Новгородському літописі під 1175 роком.
Згодом церква визнала очільника розгрому суздальців Мстислава Хороброго святим. Літопис повідомляє, що новгородці кликали його до себе на князювання, але він ні за що не хотів залишати Русь.
Син Мстислава Хороброго князь Мстислав Удатний у 1216 році в битві на річці Ліпиці розгромив військо володимиро-суздальського князівства. Як пише літопис, суздальський князь та його брат Ярослав, батько Олександра Невського, втікали в спідній білизні, загнавши семеро коней та залишивши на полі бою все військо.
Тож спроби суздальських князів встановити контроль над Руссю та підконтро­льними їй Новгородом і Смоленськом провалилися. Київ залишився головним центром всіх земель, які входили до складу Київської держави протягом Х-ХІІ століть, потужним політичним, економічним і релігійним центром. Натомість під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося.

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ, «Слово»

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 182 | Додав: slovo
comments powered by Disqus