«…Ще прийде ніч в смердючу хату, ще прийдуть думи…»

Окремі «демократизатори» від літератури останніми роками намагаються знайти у генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка лише негатив. Що поробиш – занадто тривалим був шлях до його ідеалізації. Окремі, так би мовити, літератори, просто шаленіють, коли паплюжать. Мовляв, геній наш був і таким, і сяким. І гульвісою, і пияком… Словом, не настільки гідним, щоб уособлювати українську націю. Забуваючи при цьому, що Шевченко був людиною. Отже, уособлював, у першу чергу, і всі, притаманні людині риси. Просив у Бога лише певні, всім необхідні та зрозумілі речі: «…одну хатиноньку в гаю. Та дві тополі коло неї». А ще – любляче жіноче серце.