Головна » 2018 » Жовтень » 18 » 5 ліній оборони Вишгорода
16:55
5 ліній оборони Вишгорода

У давні часи Вишгород був міцною фортецею. У місті розміщувався неприступний замок, досить добре зображений на середньовічних картах і планах. У 1172-1173 рр. фортеця витримала багатотижневу облогу величезного війська коаліції двадцяти князів з участю союзних берендичів з Чорноклобуцького союзу племен. Відомий український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901 року, професор Київського університету з 1878 року, співорганізатор київської громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв Володимир Антонович згадує про п’ять рівнів захисту княжого міста. Підтримують його думку й інші вчені. Про фортифікаційну довершеність Вишгорода згадує у своїй книзі «Древній Вишгород. У статтях і розпові­дях» відомий науковець та краєзнавець Василь Ростовський. Перша стаття на цю тематику «З історії древнього Вишгорода» з’являється ще 20 грудня 1986 року. 
 Однак усі ці цікаві факти та відомості не потрапили до новітніх туристичних маршрутів, які набувають особливої актуальності після організації у місті «Туристичного кластеру». Виправити ситуацію та створити цікавий туристичний маршрут по давніх валах і курганах Вишгорода взявся Вишгородський історико-культурний заповідник. 
На жаль, багато древніх валів було знищено під час спорудження Київської ГЕС та при вирівнюванні городів ще у 60-ті роки XX століття. Можливо, саме тому відомий історик, археолог Вишгородського заповідника Руслан Орлов нараховував оборонних ліній всього три. Певні їхні фрагменти знаходяться на приватній території або у важкодоступних для пересічного туриста місцях. Віримо, що у недалекому майбутньому, на певному привабливому відрізку туристичного маршруту реконструйований древній вал має стати чудовим туристичним об’єктом та справжньою окрасою древнього і так швидко розвиваючогося міста.
Перша лінія оборони древнього Вишгорода проходила навколо давнього Городища, або Княжого двору. Розповідають, що саме з цього давнього валу у 1846 році Тарас Шевченко замальовував храм на честь святих Бориса і Гліба. 
Навколо Княжого двору розташовувалась Боярка, або Ратщина з Острожищем, де мешкали служебники князя (військове містечко) та знаходилася давня в’язниця – місце подвигу католицького єпископа Рейнберна. На схід до Дніпрових круч – Стара посадь (карта В. Ростовського), Теремище (схематичний план княжого Вишгорода, складений у результаті археологічної експедиції 1936 року проф. П.П.Ку­рінним) – це друга лінія оборони, що мала не тільки вал, а й глибокий рів. Із заходу від Княжого двору знаходиться так звана Вічна земля. За легендою, саме тут знаходився один з перших жіночих монастирів – Богородичний, який також був обнесений захисним земляним валом. Залишки валу та давній курган і сьогодні можна розгледіти на старому вишгородському кладовищі, де знаходився монастир.
Тут знаходилась ікона Вишгородської (Володимирської) Богородиці. За історичними даними, її подарував Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг як благословення руському стольному граду. Після прибуття на Русь ікона з 1131 року перебувала в Богородичному монастирі. 
Третя лінія оборони міста знаходилася на Взвоз-горі і Гостевиці, що приймала гостей з боку Дніпра. Нелегко було потрапити до Княжого двору. Спочатку треба було піднятися по Взвоз-гору і зупинитися на певний час (для карантину, як у звичайній середньовічній фортеці) на Гостевиці. Поблизу Лучники, Комонья загонь (там, де тримали коней) надійно стережуть князівські тереми. Після отримання дозволу треба було пройти біля валу, що оточував жіночий монастир, саме там спочатку знаходилася знаменита чудотворна Вишгородська ікона Богородиці, яку потім вивіз з міста у 1155 році князь Андрій Боголюбський до Суздаля. Боярка, або Ратщина з усіх боків оточувала Княжий двір – тут жили воїни – бояри («Бо, Ярилі вклонялися»), вірні дружинники князя. А далі, знову за величним валом і ровом, через дерев’яні ворота – вхід до княжого двору. Можливо, у майбутньому ці «Золоті ворота» Вишгорода реконструюють, і вони стануть справжньою окрасою туристичної перлини України, якою є наше місто.
Із півдня княжий град оточував великий ремісничий посад – Нова Посадь, Гончарівка, захищена старим Ольжиним валом (він практично не зберігся), який проходив понад Рівчаком, або Почайною, яка, можливо, у ті часи була судноплавною. Це четверта лінія оборони фортеці з півдня. Давня дорога до фортеці проходила глибоким яром, що впиралася у богатирську заставу охоронців фортеці – «Боярку», яка знаходилася за великим валом. Можливо, саме тут була важлива в’їзна брама, слідів якої поки не знайдено. Праворуч і ліворуч великий вал, що оточує Ратщину і Надвальє (за схемою В. Ростовського). Виходить, що жіночий монастир на горі був оточений двома валами з півдня і був також майже неприступний. Логічно припустити, що між двома валами була велика в’їзна брама у місто, яка вела від ремісничого центру до княжого двору та Старої Посаді. Зі сходу Вишгород охороняло Замчище, або Ольжина гора – справжній неприступний замок з дуже крутими схилами, над нею домінувала гора Старої Посаді. І навіть якби ворогові і вдалося б захопити Замчище, із наступної, значно вищої гори, його повністю було б знищено.  На цій горі й досі знаходять багато людських кісток, а під горою вода вимиває  велику кількість плінфи (стародавньої цегли) XI століття. «Якась аномальна зона і справжні хащі!» – кажуть місцеві. На цьому пригірку майже ніхто не живе, багато садиб за незрозумілих обставин опинились у занедбаному стані.
П’ята лінія оборони міста (попереджувальна) проходила у районі селища Валки (є думка, що сама назва давнього селища має прямий стосунок до князівських валів). На території, яка відома як Верхні Дорогожичі, Пастирі, Мокрі яри, люди і досі згадують давні «змієподібні» пагорби. Давні вали, які проходили вздовж західного глибокого та північного яру, майже не збереглися. Природні глибокі яруги, заболочена місцина (Мокрі яри), витоки Почайни та інші ручаї й джерела створювали потужний природний захист Вишгорода із заходу та півночі – найнебезпечніших ділянок та напрямків нападу загарбників. 
Чоловічий монастир на Спащині (Спаська гора, урочище Спащина) також був захищений ровом і валом (план 1936 року професора П.П. Курінного). Можливо, саме цей давній монастир став основою Межигірського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, який виник поряд, але вже після татаро-монгольської навали 1240 року. За легендою, монастир близько 988 року заснували грецькі ченці, що прийшли з Візантії разом із св. Михайлом — першим митрополитом Київським. Деякі дослідники зазначають  іншу дату заснування монастиря – 886 рік (часопис «Пам’ятки України» №9, вересень 2014 р.). А ще за однією версією церква Білого Спаса була закладена Андрієм Боголюбським в 1161 році. Чоловічий монастир Білого Спаса входив до п’ятої лінії оборони Вишгорода. Припускають, що саме тут зародилося характерне козацтво, а учень волхва Межибора був особистим охоронцем князя Ігоря та княгині Ольги. Він заснував першу школу кулачного бою при палаці київських князів, відому як «Слов’янський кулак». Саме цю систему і взяли на озброєння запорізькі козаки, які найменували її вже не кулаком, а Спасом. Щоправда, досконало нею володіли лише характерники з їх числа. Історія стверджує, що «татари на них нападали тільки за своєї десятикратної чисельної переваги» (В. Куровський).
Отже, у спробі історичної реконструкції ліній оборони фортеці Вишгород маємо виділити.
Перша лінія оборони: княжий двір і вхід до нього через вишгородські «Золоті» ворота.
Друга лінія оборони: Боярка, Ратщина з Острожищем, Теремище, Вічна земля, Стара посадь і велика брама, що вела з вишгородського Подолу (кварталу ремісників) до богатирської застави охоронців Вишгорода.
Третя лінія оборони: Надвальє і Ратщина, які брали Вишгородську гору у напівкільце із південного боку. Взвоз-гора, Гостевиця, Замчище, або стара Ольжина гора, також, можливо, тут знаходилася ще одна брама, що вела від Дніпра через Ратщину до Старої Посаді.
Четверта лінія оборони: так званий Вишгородський Поділ, Нова Посадь, Гончарівка, Чорні ковалі (квартал металургів) – ремісничі квартали, які захищав старий Ольжин вал над Рівчаком (не зберігся).
П’ята лінія оборони: зі сторони старої дороги на Валки та Межигір’я, Верхні Дорогожичі, Пастирі, Мокрі яри, монастир Білого Спаса (Спащина).

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 124 | Додав: slovo
comments powered by Disqus